Інтерв’ю з Вікторії Єпіфанової: «Професія водійки автобуса – це шанс побачити світ»

«Жінки дуже сильні та можуть все, якщо цього захочуть. Для нас немає неможливого», – каже Вікторія.

Виклик для себе самої

У минулому Вікторія десять років викладала зарубіжну літературу та англійську мову. Зараз вона залучена до родинного бізнесу з ремонту комп’ютерної техніки.

Вікторія 17 років за кермом – це чимало, і любов до цього процесу лише зростає.

Коли вона побачила оголошення про проєкт She Drives у Facebook, спочатку не повірила, що пройде, але внутрішній голос підказував: «Спробуй». І вона наважилася.

«Це був виклик для себе самої – перевірити, чи зможу. Тепер я точно знаю: так, зможу. Бар’єри існують лише в нашій голові», – ділиться Вікторія.

Водіння – це більше, ніж просто навичка

Для Вікторії водіння – не просто навичка, а стан душі.

«Я обожнюю керувати автомобілем. Цей процес, коли ти контролюєш машину, відповідаєш за неї, бачиш, як слухається твоїх рухів, надихає, – говорить Вікторія. – Автобус – це новий рівень, нові можливості, нові навички, і ще один крок до великої мети: отримати посвідчення на водіння фури та вийти на міжнародні рейси».

Навчання в задоволення

Вікторія із захопленням згадує навчання. Теорія була не новою – вона вже складала іспит на категорію «В» у 2007 році. Але цього разу процес відчувався зовсім інакше.

«Тоді я просто зубрила правила, а зараз дивилася на них логічно, як досвідчена водійка. Це було цікаво й навіть весело, – зізнається Вікторія і додає: – особливу вдячність хочу висловити викладачу теорії – Миколі Миколайовичу, та інструктору з водіння – Сергію Михайловичу. Я хвилювалася, що потраплю до токсичного інструктора, але мені пощастило. Сергій Михайлович – дуже спокійний і врівноважений. З таким наставником не страшно вперше сісти за кермо автобуса».

Автобус не лякає, якщо ви звикли до змін

Для Вікторії знайомство з габаритами великого транспорту не стало викликом. У її житті вже був досвід швидкої адаптації: після продажу улюбленої «шестірки» їй доводилося за місяць змінити кілька машин, постійно звикаючи до нових характеристик.

«Автобус – це питання звички. Треба просто слідкувати за дзеркалами й відчувати транспорт. І все вдається».

Цікаво, що вже на першому практичному занятті замість очікуваного маневрування на майданчику Вікторія одразу попрямувала практикуватися в місто.

«Це було зворушливо, але неймовірно корисно», – згадує Вікторія.

Впевненість під час іспиту – як пісня в голові

«Перед іспитом я думала, що буду хвилюватися. Але знайшла простий спосіб впоратися з напругою – заспівала в голові улюблену пісню. Це допомогло мені розслабитися і не зациклюватися на стресі. Іспит пройшов легко. Маршрут був нескладний, а я почувалася впевнено», – говорить Вікторія.

Попереду – нові горизонти

Зараз Вікторія розмірковує над тим, як саме хоче працювати. Її приваблюють міжміські перевезення. Вона готова зареєструвати ФОП з відповідним КВЕДом. І головне – вона хоче, щоб ця робота приносила задоволення, а не просто «зарплату».

«Для мене важливо щодня йти на роботу з бажанням і відчувати радість від того, що я роблю. Але, звісно, зарплата теж має бути гідною».

Вікторія додає: «Найскладніше для мене – робота з людьми. Розуміння того, що несеш відповідальність за життя пасажирів – велика річ. Але я готова вчитися, вдосконалюватися і розвиватися».

Я не зважаю на стереотипи

Вікторія спокійно ставиться до стереотипів про жінок-водійок.

«Я не слухаю, що там кажуть. Головне – це підтримка рідних. І я її маю».

Попереду – багато доріг. І, можливо, навіть закордонні рейси. Вікторія ще жодного разу не була за межами України, але дуже мріє побачити світ. І автобус – це її шанс.

«Я обожнюю їхати. Це свобода, рух і мій шлях до мрії», – каже Вікторія.

Проєкт «Розширення професійного потенціалу жінок у сфері транспорту» реалізується ГО «Фундація інституційного розвитку» за ініціативи Міністерства розвитку громад та територій України у партнерстві зі структурою ООН Жінки та за фінансової підтримки урядів Франції, Польщі та Швеції.