Інтерв’ю з Валентиною Черновою: «Я вперше в житті обрала роботу серцем»

Валентина Чернова (42) – учасниця проєкту She Drives, яка свідомо змінила свій професійний шлях і стала водійкою вантажівки. Сьогодні вона працює в МХП-Логістика, здійснює рейси по Україні та доводить: ніколи не пізно обрати справу, яка приносить задоволення.

Важливою точкою змін у її житті став проєкт She Drives, який відкрив можливості для подальшого розвитку в міжнародних перевезеннях та об’єднав жінок-водійок у спільноту, де є підтримка, обмін досвідом і відчуття причетності до спільної справи. 

В інтерв’ю Валентина розповідає про навчання, перші кроки в професії, виклики на маршрутах і внутрішню сміливість слухати себе.

Як ви стали водійкою вантажівки? Розкажіть про свій шлях.

Водійкою вантажівки я стала після того, як пройшла навчання на категорію «СE». На той момент у мене вже була відкрита категорія «C», тож я чітко відчувала, що це мій шанс змінити життя.

Навчання пройшло дуже добре, мені все сподобалося. Я отримала водійське посвідчення та одразу офіційно влаштувалася на роботу водійкою вантажівки. Усе сталося швидко й дуже логічно. 

Чому вам було важливо отримати Код 95?

Код 95 – це, перш за все, можливість у майбутньому працювати на міжнародних маршрутах. Я знаю, що в Україні ця вимога поступово стає обов’язковою для всіх водіїв і водійок, тому це ще й інвестиція в професію.

Я не відкидаю закордонні робочі поїздки. Зараз це на паузі, бо в мене діти ще не зовсім дорослі, чоловік служить у війську, тому я не можу надовго їх залишати. Але в планах це точно є, і мені дуже хочеться реалізувати цю можливість.

Чому ви обрали працювати в МХП?

Під час навчання для нас організовували екскурсії в різні компанії. Коли ми побували в регіональному центрі логістики МХП, то нам дуже добре все пояснили, показали умови, і в мене з’явилося внутрішнє відчуття: це мені підходить. Я прийшла, подивилася ще раз і переконалася, що тут справді все добре: і графік, і підхід до людей, і загальні умови роботи.

На початку було стажування. Я їздила разом із досвідченим водієм, який усе пояснював, показував, відповідав на запитання. Потім я сказала, що готова працювати самостійно. Перший виїзд був хвилюючим, бо потрібно було «втиснутися» в кермо, звикнути до машини. Але з кожним рейсом ставало легше. Зараз я відчуваю, що їжджу значно впевненіше й постійно зростаю професійно.

У мене часто маршрути в межах Київської області, але загалом географія досить широка. Графік роботи – два тижні роботи, два тижні відпочинку. Для мене це ідеальний варіант, адже в мене є діти, і мені важливо мати час для них. Такий графік дозволяє поєднувати роботу й сім’ю без постійного відчуття провини або виснаження.

Що найскладніше дається в цій роботі та які існують виклики? А що вас у ній найбільше надихає?

Виклики, звісно, бувають різні. Але я сприймаю це як досвід. Дуже важливо, що в компанії завжди є підтримка: у будь-який момент можна зателефонувати механікам, і тобі допоможуть або приїдуть, або підкажуть, що робити.

Насправді мене дуже надихає сама робота. Я люблю дорогу, люблю машини, люблю їхати. Коли відкриваєш вікна, вдихаєш запахи, проїжджаєш селами й містами та бачиш, яка в нас гарна країна – це неймовірне відчуття.

Чи лякають вас стереотипи щодо жінок-водійок? Чи стикалися ви з ними?

Мені часто ставили дивні запитання: мовляв, що у вас сталося, чому ви змушені їздити, чи це від безвиході. Я завжди відповідаю чесно: «Ні, я тут, бо мені подобається». Я цього хочу.

Я вважаю, що не потрібно боятися чи виправдовуватися. Потрібно слухати себе і йти туди, куди тягне. Життя дуже швидко минає, і відкладати свої бажання «на потім» – це найбільша помилка.

Я вважаю, що ця професія в нас загалом недооцінена. Без логістики, без перевезень не працювало б нічого. І дуже хочеться, щоб до цієї роботи було більше поваги.

Мені зараз 42 роки, і це перша робота в моєму житті, яку я обрала свідомо, за власним бажанням. І я щиро насолоджуюся цим шляхом.

Проєкт «Розширення професійного потенціалу жінок у сфері транспорту» реалізується ГО «Фундація інституційного розвитку» за ініціативи Міністерства розвитку громад та територій України у партнерстві зі структурою ООН Жінки та за фінансової підтримки урядів Франції, Польщі та Швеції.