Інтерв’ю з Вірою Бабій: «Коли сідаю за кермо 20-тонної вантажівки, знаю: я на своєму місці»

Віра Бабій (51) – учасниця проєкту She Drives, яка щодня доводить: професія водійки вантажівки – це про впевненість, відповідальність і любов до дороги, а не про стереотипи.

Колись вона працювала сільською головою, а сьогодні Віра – водійка вантажівки в МХП-Логістика.

Важливим етапом на її професійному шляху став проєкт She Drives, який не лише допоміг отримати код 95, що відкриває шлях до міжнародних перевезень, а й створив спільноту відданих справі жінок-водійок.

В інтерв’ю Віра розповідає про свій шлях до професії, навчання, роботу, виклики та те, що допомагає їй не зупинятися.

Як ви стали водійкою вантажівки? Розкажіть про свій шлях.

Мій шлях у професію водійки вантажівки почався завдяки подрузі, яка розповіла мені про безоплатне навчання для жінок на категорію «C». Конкурс був великий – понад 1200 заявок, але я пройшла відбір, успішно завершила навчання, склала іспити. Згодом отримала також категорію «CE». 

Після легкового авто вантажівка здавалася викликом, але завдяки хорошій автошколі та викладачам навчання пройшло досить легко. 

Чому вам було важливо отримати Код 95?

Отримати Код 95 було моєю мрією. Коли я побачила, що в межах проєкту She Drives є така можливість, одразу подала заявку й дуже зраділа, коли мене взяли до групи.

Код 95 потрібен мені для професійного розвитку. На нашому підприємстві є міжнародні перевезення, і я мрію, що після того, як наберу достатньо досвіду в Україні, зможу працювати й на закордонних маршрутах.

Чому ви обрали працювати в МХП?

Я обрала МХП ще під час навчання в межах проєкту, коли ми відвідали підприємство з навчальною екскурсією. Мене вразили масштаби компанії, сучасний автопарк, умови праці та ставлення до людей. Я відразу відчула, що це стабільне місце з можливостями для розвитку й повагою до працівників і працівниць.

Стажування пройшло швидко та якісно. Я здійснила кілька рейсів із наставниками, які побачили, що я готова до самостійної роботи, й рекомендували мене. Після цього я вирушила у свій перший самостійний рейс. Підтримка колег була постійною, що додавало впевненості.

Я їжджу майже по всій Україні: західні маршрути – Івано-Франківськ, Луцьк, Львів, Рівне; південь – Одеса; центр і схід – Дніпро, Кропивницький та інші міста.

Що найскладніше дається в цій роботі та які існують виклики? А що вас у ній найбільше надихає?

Один з викликів саме в професії водія – це, можливо, складність з пошуком облаштованого і безпечного місця для зупинки. В Україні обмежена кількість таких стоянок для великогабаритного транспорту. Ще один момент – навігація. Під час повітряних тривог вона може не працювати, і тоді складніше дістатися до точки вивантаження. 

З часом маршрути стають знайомими, а рішення – очевидні, але на початку ці ситуації можуть бути непростими.

Надихає мене дорога, кермо і відчуття відповідальності. Коли ти вчасно доставила вантаж та з автомобілем усе гаразд – це дає неймовірне відчуття задоволення.

Чи лякають вас стереотипи щодо жінок-водійок? Чи стикалися ви з ними?

Мені щастить. Бували ситуації, коли колеги допомагали мені в дорозі, наприклад, замінити лампу чи припаркуватися.

Іноді ще трапляються упереджені погляди щодо жінок у цій професії, але приємно бачити, що таких ситуацій стає дедалі менше. Я переконана: професіоналізм і впевненість говорять гучніше за будь-які стереотипи.

Жінкам, які лише починають шлях у вантажних перевезеннях, хочу сказати: перші дні й тижні справді непрості. Але якщо пережити перший місяць, то далі стає легше. У кожного свій темп, але головне – не здаватися. Я це пройшла і знаю, що воно того варте.

Проєкт «Розширення професійного потенціалу жінок у сфері транспорту» реалізується ГО «Фундація інституційного розвитку» за ініціативи Міністерства розвитку громад та територій України у партнерстві зі структурою ООН Жінки та за фінансової підтримки урядів Франції, Польщі та Швеції.