Інтерв’ю з Оксаною Сергійчук: «Я хотіла стати водійкою автобуса. І я це зробила»

Оксана завершила навчання в межах проєкту та вже працює на КП «Міський тролейбус» у Кривому Розі. В інтерв’ю вона розповідає про свій шлях, нову професію, виклики та підтримку.

Чому саме професія водійки автобуса?

Я працювала прийомоздавальницею вантажу та багажу на підприємстві «ArcelorMittal Кривий Ріг» у підрядній організації «Сталь Україна». 

Мені подобалося бути за кермом. Як тільки отримала своє перше водійське посвідчення, одразу сіла за кермо й майже весь час їздила. Завжди було цікаво спробувати керувати великогабаритним транспортом. Побачила анонс проєкту She Drives у соціальних мережах, розповіла чоловіку. Він мене підтримав, і я зареєструвалася. Чесно скажу, що до останнього не вірила, що пройду відбір, але все добре склалося.

Як проходили теоретичні та практичні заняття?

Спочатку було складно. Теорію складала 17 років тому. З того часу багато чого змінилося. Чоловік мене заспокоював: «Ти ж їздиш прекрасно. У тебе все вийде». І я дійсно склала іспит з першого разу – 20 із 20 правильних відповідей. 

Потім була практика на автобусі марки РУТА. У мене з опануванням габаритів проблем не було, тому що я майже 10 років від'їздила на власному Mercedes Vito зі схожими габаритами, хіба що автобус був вищий та довший. 

Після першого практичного заняття інструктор одразу сказав, що я складу з першого разу. Так і сталося.

Як відбувався процес пошуку роботи?

В автошколі мені дали контакт головного інженера з безпеки руху КП «Міський тролейбус». Я зателефонувала, мене запросили на співбесіду до директора. Щиро здивувалася, наскільки відкрито та неупереджено мене зустріли. Запитали про участь у проєкті та чому хочу працювати. Після короткої розмови мені сказали оформлюватися. Усе було просто й швидко.

Як пройшов ваш перший робочий день?

На КП «Міський тролейбус» я працюю менш як місяць. Перші дні ми їздили по території підприємства, потім виїжджали в місто, ознайомлювалися з маршрутом. Через кілька днів я почала працювати з наставником на маршруті вже з пасажирами. Люди реагували по-різному: для багатьох бачити жінку за кермом автобуса все ще незвично. Загалом пасажири й пасажирки вдячні – це дуже приємно. 

Які умови роботи?

Графік – 4 через 2. Два дні працюю зранку, два дні з обіду, потім два вихідних. Зміна триває 8 годин. Сам маршрут довгий, бо Кривий Ріг – це найдовше місто в Україні. В один бік – близько 1 години 20 хвилин. Перед виїздом перевіряю машину, проходжу медогляд. Навіть уже не один раз заїжджала сама на яму. Як мені сказали, не всі чоловіки це роблять вдало.

Є час на обід, відпочинок. На кінцевих зупинках є вбиральні. Зарплата залежить від класності. Я поки що водійка третього класу, але поступово буду зростати. Для мене дуже важливо отримати досвід. У майбутньому я планую все-таки перейти на міжнародні перевезення. Мені це цікаво.

З якими викликами стикнулися за час роботи водійкою автобуса?

Фізично важко через незручне сидіння автобуса. Довгий час звикала вписувати габарити автобуса на кругових перехрестях. Проте, колектив дуже підтримує, і чоловіки, і жінки завжди готові допомогти, якщо щось потрібно. 

Чи були корисними додаткові навчання в межах проєкту She Drives?

Особливо корисною була екскурсія в Бровари до підрядників FlixBus. Там я вперше сіла за кермо великогабаритного автобуса. Це додало впевненості, що я впораюся. Також були корисні психологічні тренінги, підготовка до співбесід, навчання для отримання Коду 95. Завдяки проєкту я знайшла й подруг. Ми досі спілкуємося.

Чи є у вас принцип, який допомагає рухатися вперед і може надихнути інших жінок не боятися змін?

Я завжди кажу: «Якщо хочеш – роби. Я захотіла це зробити і я це зробила». У житті бувають труднощі, але я не дозволяю їм мене зупиняти.

Проєкт «Розширення професійного потенціалу жінок у сфері транспорту» реалізується ГО «Фундація інституційного розвитку» за ініціативи Міністерства розвитку громад та територій України у партнерстві зі структурою ООН Жінки та за фінансової підтримки урядів Франції, Польщі та Швеції.