Інтерв’ю з Тетяною Гліщинською: «Для мене кермо – це не лише відповідальність, а й позитив і внутрішній спокій»

Тетяна Гліщинська (56) – учасниця проєкту She Drives, яка свідомо зробила крок до змін і перейшла з рейок трамвая за кермо автобуса. Раніше вона працювала водійкою трамвая у «Львівелектротрансі», а сьогодні є водійкою автобуса у Львівському комунальному АТП-1.

Проєкт She Drives став для Тетяни можливістю опанувати нову професію, спробувати себе в роботі з більш габаритним транспортом і зробити ще один впевнений крок у професійному розвитку.

Як ви стали водійкою автобуса? Розкажіть про свій шлях.

Про проєкт She Drives я дізналася із соціальних мереж. На той момент я працювала водійкою трамвая у «Львівелектротрансі», але відчула, що хочу рухатися далі й спробувати себе в керуванні більшим транспортом. Саме тому мене зацікавила можливість перекваліфікації на водійку автобуса, і я вирішила подати заявку на участь у проєкті.

Як проходило навчання та чому вам було важливо взяти в ньому участь?

Навчання було тривалим, насиченим і дуже цікавим. Теоретичні заняття, практичні заняття, підготовка до іспитів – усе це стало новим і водночас позитивним досвідом. Автошкола доклала чимало зусиль, щоб якісно підготувати нас до роботи за кермом автобуса.

Наш інструктор був надзвичайно професійним і уважним, ділився своїм досвідом і знаннями. Я щиро вдячна йому за навчання й передаю слова подяки, адже зараз він служить у лавах ЗСУ.

Іспити в сервісному центрі МВС були непростими, бо інспектори дуже ретельно все перевіряли. Хтось склав з першої спроби, хтось з другої, але всі учасниці нашої групи успішно отримали категорію.

Чому ви обрали працювати в комунальному підприємстві?

Після завершення навчання ми практично всі разом прийшли працювати до Львівського АТП-1. Для мене було важливо, що це комунальне підприємство з повним соціальним пакетом, стабільними умовами та зрозумілими правилами роботи. Хотілося мати комфортне середовище й позитивний професійний досвід, і тут я його отримую.

Що найскладніше дається в цій роботі та які існують виклики? А що вас найбільше надихає?

У перші дні я хвилювалася, бо з’являлися нові робочі нюанси, з якими раніше не доводилося стикатися. Але завдяки підтримці колективу, який виявився дуже тактовним й уважним, адаптація пройшла легко.

Найскладніше для багатьох жінок – це технічні моменти, зокрема перевірка мастил та інших елементів автобуса. А от саме водіння, їзда містом, для мене навпаки –  найлегша й найприємніша частина роботи. Кермо для мене – це позитив, відповідальність і навіть своєрідна релаксація.

Чи лякають вас стереотипи щодо жінок-водійок? Чи стикалися ви з ними?

Негативу я не відчувала. Навпаки багато пасажирів реагують дуже позитивно, підтримують, кажуть, що їм комфортно й зовсім не страшно їхати з жінкою за кермом. Часто чую слова підтримки й схвальні відгуки, і це надихає рухатися далі.

Я переконана: якщо людина має мету, до неї потрібно йти. Не варто боятися змін або сумніватися в собі. Сучасний транспорт, автоматична коробка передач, якісне навчання, усе це робить професію водійки автобуса більш доступною. Потрібні лише практика, впевненість у собі й бажання. І тоді все обов’язково вийде.

Проєкт «Розширення професійного потенціалу жінок у сфері транспорту» реалізується ГО «Фундація інституційного розвитку» за ініціативи Міністерства розвитку громад та територій України у партнерстві зі структурою ООН Жінки та за фінансової підтримки урядів Франції, Польщі та Швеції.