Інтерв’ю з Тетяною Жеребецькою: «Іди туди, де страшно – саме там починається розвиток»

Тетяна Жеребецька (45) – учасниця проєкту She Drives, яка послідовно й усвідомлено будувала свій професійний шлях у сфері громадського транспорту. Свій досвід вона розпочала з роботи водійкою тролейбуса, а згодом вирішила зробити наступний крок – опанувати керування автобусом і розширити власні можливості в професії.

Проєкт She Drives став для Тетяни не лише можливістю здобути нову кваліфікацію, а й точкою особистого та професійного зростання. Участь у проєкті дала їй впевненість у власних силах, чітке розуміння свого місця у професії та відчуття підтримки з боку спільноти жінок-водійок.

Як ви стали водійкою автобуса? Розкажіть про свій шлях.

Перш ніж стати водійкою автобуса, я спробувала себе в професії водійки тролейбуса. Коли завершила навчання і почала працювати, зрозуміла, що хочу розвиватися далі, бо мені це справді цікаво. Тоді я почала шукати можливість навчання на категорію «D». Розглядала різні автошколи, цікавилася програмами, і для мене було принципово важливо, щоб навчання включало не лише теорію, а й реальну практику з автобусом.

Саме в цей період я поділилася своїми планами з людьми, які мене підтримували й вкладали в мене свій досвід. Один з інструкторів, який навчав мене на водійку тролейбуса, і звернув мою увагу на проєкт She Drives. Він побачив оголошення в соцмережах й одразу надіслав мені посилання. Я зареєструвалася без жодних сумнівів і з нетерпінням чекала початку навчання, паралельно продовжуючи працювати водійкою тролейбуса та набиратися досвіду.

Як проходило навчання та чому вам було важливо взяти в ньому участь?

Теоретична частина навчання була цікавою та змістовною. Я мала з чим порівнювати, адже раніше навчалася на інші категорії, тому сприймала матеріал уже з певною базою. Викладач подавав інформацію на практичних прикладах, ми багато дискутували, і це робило процес живим і корисним.

Найбільші виклики почалися під час практики. В автошколи виникали затримки, технічні проблеми, через що ми довго чекали на практику. Це було складно психологічно, особливо для тих учасниць, які прийшли в проєкт із чіткою метою якнайшвидше працевлаштуватися. У такі моменти вирішальну роль відігравала взаємна підтримка. Ми багато спілкувалися, підбадьорювали одна одну й нагадували, що важливо пройти цей шлях до кінця.

Підтримка спільноти надзвичайно важлива. На початку ми спілкувалися постійно: телефонували одна одній, радилися, ділилися сумнівами й досвідом. Коли ти приходиш у сферу, де раніше не працювала, виникає багато запитань: від технічних нюансів до емоційних переживань. Можливість зателефонувати людині, яка тебе розуміє, дуже допомагає.

Навіть зараз, коли до колективу приходять нові жінки, вони звертаються саме до колег-водійок. Тому я переконана, що жіноча професійна спільнота в цій сфері потрібна й має великий потенціал для розвитку.

Чому ви обрали працювати в комунальному підприємстві?

Для мене було принципово важливо працювати в комунальному підприємстві. По-перше, це стабільність і соціальні гарантії: нормований робочий день, лікарняні, відпустка, офіційна зарплата. По-друге, саме державні підприємства можуть задавати стандарти й поступово змінювати підходи в галузі.

Крім того, ще на етапі проєкту ми мали можливість познайомитися з підприємством, побачити умови роботи, маршрути, поспілкуватися з керівництвом. Це дало відчуття безпеки й розуміння, куди ти йдеш працювати.

Важливо, що керівництво слухало нас і було відкритим до діалогу. Для нас підбирали комфортні маршрути, радилися з нами та враховували наші аргументи.

Особливо цінною є підтримка з боку начальника колони, який завжди на зв’язку й допомагає розв’язувати робочі питання. У нас чітко розділені обов’язки: водій/водійка відповідає за керування і безпеку, а всі технічні моменти вирішуються системно.

Що найскладніше дається в цій роботі та які існують виклики? А що вас найбільше надихає?

Поширеним викликом є нестача поглибленого навчання в автошколах щодо технічної будови автобуса. Брак таких знань особливо відчутний на початку роботи: складно чітко описати характер несправності механікам, адже ти ще не до кінця розумієш, що саме відбувається з транспортом. У результаті багато чого доводиться опановувати вже безпосередньо в процесі роботи, навчаючись на практиці.

Перші несправності автобуса можуть викликати розгубленість, адже не завжди зрозуміло, як правильно реагувати в тій чи іншій ситуації. У такі моменти важливо зберігати спокій і не піддаватися паніці. З часом приходить досвід, формується розуміння технічних процесів і з’являється впевненість у власних діях.

Окремим емоційним викликом стають непередбачувані ситуації з пасажирами, зокрема коли хтось випадково травмується. Навіть за відсутності претензій з боку пасажирів, водій/водійка все одно щиро переживає за стан людини, адже відповідальність за безпеку на маршруті відчувається дуже гостро.

Мене надихає сама робота, вдячність пасажирів, відчуття, що ти робиш важливу справу. У нинішніх умовах громадський транспорт – це частина життєдіяльності міста, і я пишаюся бути частиною цього процесу.

Чи лякають вас стереотипи щодо жінок-водійок? Чи стикалися ви з ними?

Так, стикалася, і не раз. Бувають різні реакції, іноді й відверте знецінювання. Спочатку це дуже зачіпає, але з часом ти вчишся не реагувати. Моя порада – не звертати уваги й залишатися впевненою в собі.

Мій принцип – «Іди туди, де страшно». Якщо тобі подобається справа, то треба йти й робити, навіть якщо складно. Складно буде всюди, але важливо знайти те, що дає відчуття сенсу та внутрішнього комфорту.

Проєкт «Розширення професійного потенціалу жінок у сфері транспорту» реалізується ГО «Фундація інституційного розвитку» за ініціативи Міністерства розвитку громад та територій України у партнерстві зі структурою ООН Жінки та за фінансової підтримки урядів Франції, Польщі та Швеції.